ПРО МОЛИТВУ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Молитва - це наша дорога до Бога, бо у молитві ми Бога шукаємо і знаходимо, за словами Господа нашого: «Кожний, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчинять». Молитва - це духовна пожива кожної людини. Молитвою ми підносимося до Божих висот, стаємо перед Ним і кажемо Йому все те, що в нашій душі радісне, що їй болить, чого вона потребує, за що вона вдячна.
Ще святий апостол Павло визнав за необхідне, щоб кожна молитва була перш за все зрозумілою для того, хто нею звертається до Бога. 
«Коли я мольсья чужою мовою, то хоч дух мій молиться, та розуміння моє залишається без плоду. Що мені робити? - Стану молитись духом та молитимусь і розумінням» (1 Кор. 14, 14-15). Тому ми молимось Господеві нашою рідною українською мовою. Ми не хочемо чути казки про те, що нібито наша мова не священна і не канонічна. Бо мова кожного народу походить з одного джерела - з душі людини, яка є образом Божим. Мова кожного народу священна. А народ, який поважає себе і свою рідну мову, вживає її не тільки для звичайних розмов поміж собою, а й для молитви і славлення Бога. Такий приклад ми бачимо від учнів Христових - святих апостолів, які після зішестя на них Духа Святого, заговорили про велич Божу різними мовами. «І парфяни, і мідяни, і еламіти, і мешканці Месопотамії, Кападокії, Понту, Фрігії, Памфілії, і єгиптяни, і араби, почули від Апостолів кожен своєю мовою про величність Божу» (Діяння 2, 9-11).
Хвалімо ж Бога своєю рідною українською мовою!


ЧИ МОЖНА СИДІТИ У ХРАМІ ПІД ЧАС ЗВЕРШЕННЯ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ.

Православні християни приймають участь у Богослужіннях в храмі тільки стоячи і сідають дуже рідко. Сам Господь заповів: «І коли стоїте на молитві…» (Марка 11:25), тому й Перший Вселенський Собор 325-го року визначив християнам: «завгодно святому Собору визначити, щоб вони стоячи приносили свої молитви Богові» (1:20). Дозволяється сидіти під час Богослужінь малим дітям, а також особам немічним та старцям. Але в деяких православних Церквах, під чужим впливом, завівся звичай сидіти під час звершення Богослужінь. Беручи на увагу, що звичай цей уже давно закорінився, зазначимо, що може бути дозволено сидіти в таких частинах Божественної літургії:
Під час Великої єктенії: «В мирі Господу помолимось». А по цій єктенії необхідно встати, і стояти аж до кінця читання Святого Євангелія. На Потрійній єктенії: «Промовмо всі з усієї душі» (після читання Євангелія), сидіти можна аж до Херувимської Пісні. Але коли читається єктенія за спочилих, то потрібно встати. На Благальній єктенії: «Доповнімо молитву нашу Господеві» (після Великого входу) можна сидіти, але на виголос священика: «Щедротами Єдинородного Сина Твого…», необхідно встати, і вже стояти ввесь час аж до єктенії «Всіх святих пом’янувши…» (перед «Отче наш»). На цій єктенії можна сісти, а на «Отче наш» встати, і вже не сідати аж до кінця Літургії.

Не можна сидіти:
Під час читання Апостола й Євангелія. Коли священик чи диякон звершують кадіння. Коли духовенство й вірні причащаються.
В Українській Православній Церкві здавна завівся звичай ставати на коліна, виявляючи покору перед Господом, — у трьох моментах Літургії: під час Великого Входу, коли відспівають Херувимську Пісню. Стоять на колінах аж до закінчення Входу.
Під час Освячення (Перетворення) Дарів, але тільки тоді, коли співається: «Тобі співаємо, Тебе благословимо…», бо саме в цей час, за Православною Вірою, коли священик призиває Духа Святого, перетворюється хліб і вино в Тіло й Кров Христову. Це найсвятіша хвилина в Богослуженні. Під час співу «Отче наш». Але треба знати, що Церковний Устав не велить ставати на коліна з дня Великодня аж до Вечірні П’ятидесятниці, а також від дня Різдва Христового по день Богоявлення, що наказали Перший і Шостий Вселенські Собори (1. 20, VI. 90). Це тому, що й Своїм Народженням і Славним Воскресенням Своїм Ісус Христос обожив нас, зробивши Своїми правдивими синами, або, як навчає Апостол Павло (Гал. 4:7): «Тому ти вже не раб, а син, а якщо син, то i спадкоємець Божий через Iсуса Христа». 
Коли хто щоденно буває на Службах Божих (наприклад ченці при монастирях), той не стає на коліна й по всіх неділях та великих Святах (за І. 20 і VI. 90 Всел. Соб.). Бо «Воскресний день проводимо, як день радости, ради Воскреслого цього дня» (Правило Петра Олександрійського 15).

Найважливіша частина Святої Божественної Літургії — це так званий Євхаристійний Канон. Починається він із виголосу священика після Символу віри: «Станьмо побожно, станьмо зо страхом…» і закінчується Перетворенням Дарів на Тіло й Кров Христові, коли співається «Тобі співаємо…», перед виголосом: «Особливо за Пресвяту, Пречисту…».
Це - найважливіший момент Святої Літургії, - тому усі обов’язково тільки стоять і гаряче моляться у найбільшому скупченні своїх духовних сил!


ПОМИЛКИ З ПРАКТИКИ БОГОСЛУЖБОВОГО ЖИТТЯ.

Більшість з нас є в тому чи іншому ступені неофітами, (вважається, що так можна назвати людину в перші 10 років її воцерковлення). Отже потрібно знати таке:
*Під час розрішительної молитви на сповіді - кланяємося не священикові, а Євангелію і Хресту, які лежать на аналої; - вони символізують Христа, Якому ми сповідуємося у присутності священика. *
Після початку служби Божої - не ставимо свічки і не молимося окремо перед іконами на стінах храму, - а акцентуємо всю свою увагу на Богослужінні. Не варто відволікати парафіян від молитви проханням передати свічку. *В недільні дні і в двунадесяті свята земні поклони в храмі не здійснюються. *Коли священик благословляє свіченосців, то кланяються тільки вони (це відноситься до малого входу на Літургії і Входу з кадилом на вечерні). *Під час кадіння дияконом або священиком храму (по периметру) не треба «крутитися навколо своєї осі». Треба памятати, - що до вівтаря неможна обертатися спиною. У храмі слід завжди стояти лицем до вівтаря, тому під час кадіння не можна обертатися до нього спиною, треба лише злегка розвернутися у бік священика з кадилом і вклонитися. *Виголос «Оголошені голови ваші вклоніть перед Господом» -  відноситься саме до оголошених, тобто до ще не охрещених, не народжених духовно. Тому вірні голови під час цього виголосу не вклоняють.


ПРО СВЯТЕ ХРЕСНЕ ЗНАМЕННЯ.
Колись дерево пізнання добра і зла, що росло в Едемському саду, стало причиною гріховного упадку наших прародичів, унаслідок чого людину спостигла справедлива кара за її провину перед найсвятішим Богом. Друге ж – дерево Життя, Хрест Господній, на якому Божий Син показав світові безмежну любов, заради примирення людини з Богом, помираючи за злочини світу. Усі, хто з любов’ю споживає плоди цього дерева, – одержують спасіння і життя вічне.
Дерев’яні ясла стали колискою для Божого Дитяти. А під час розп’яття Хрест із дерева став смертним ложем для Богочоловіка. Дерево, що стало спотиканням для Адама і Єви, розірвало близький зв’язок між небом і землею. Дерево Хреста Господнього відновило цей зв’язок. Воно освячене потом, муками і кров’ю Ісуса Христа. На Хресті прославилось тіло Господнє, коли повисло між небом і землею, – сповнились Божі слова: «Як буду піднятий з землі, до Себе Я всіх притягну». Вони здійснились у всій своїй силі. Очі всього християнського світу від смерті Христової аж по сьогодні звернені до Христа розп’ятого. Хрест, символ приниження, жахливий інструмент ганебної смерті, - став знаменом святості, символом спасіння, золотим ключем до воріт Неба. Завдяки Господу Хрест удостоївся найбільшої шани, бо всі ми прийняли його як знамено нашої християнської гідності, прикрашуючи ним свої святині, будинки, цвинтарі, дороги, прапори, а також самих себе. Знак Хреста став невід’ємним від Християнства, духовного життя людини, бо осіняємо себе теж цим знаком. Свята Церква рукою священика знаменує хресним знаменням вірних, а при освяченні й благословенні вживає його для вимолення Божої благодаті для особи, за яку молимось, чи речі, яку освячуємо. Усі церковні священнодійства виконуються з використанням Хреста, що є найкращим доказом того, як глибоко вкорінилось його шанування у християнському світі.
Про Хрест Христів провіщав пророк Ісая: «І підніме знамено язичникам, і збере вигнанців Ізраїля, і розсіяних юдеїв скличе від чотирьох кінців землі. Перед великим судним днем, страшним судом Божим, також знак Хреста засіяє на небі, і заплачуть всі племена земні і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою». Сам Господь Ісус Христос називає хрестом і спасенні страждання: «Хто не бере хреста свого і не йде за Мною, той недостойний Мене. Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе і візьме хрест свій та йде за Мною». Перші послідовники так і розуміли своє служіння Господу й Учителю, – як хрестоношення, відображення того спасенного подвигу їхнього Господа, яке почалося з Вифлиємських ясел і сягнуло до самої Голгофи. «Ми, – говорить апостол Павло, – проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокусу, для еллінів безумство, а для самих покликаних юдеїв і еллінів – Христа, Божу силу і Божу премудрість». Такою проповіддю апостол Павло захищає Хрест, у якому явлена «сила Божа», бо на ньому був розп’ятий не злочинець, а Спаситель світу – Ісус Христос. У другому місці той же апостол заявив, що для нього Хрест Христа – це все його життя, світло і надія, покров і захист, радість і сповідання. Цією святою зброєю Христос розірвав усепоїдаючу утробу пекла і затулив злі вуста диявола. Ним озброївшись, блаженні апостоли скорили всю силу ворожу і в мережі свої залучили всі народи, зібрали їх на поклоніння Христу. Скільки благ дарував Бог Хрестом людському роду! Цей же чесний Хрест з’явиться і в друге пришестя Христове як чесний, животворящий, достойно шанований скіпетр Царя-Христа, за словом Владики.
Хрест – найбільша, найвища і єдина в світі духовна сила, яка й тепер покоряє та осіняє віруючі душі. Сяйво Хреста проникло в найпохмурішу глибінь язичництва, в найсмутніші закутки стародавнього суспільства і вивело звідти тисячі просвітлених, оновлених душ. Вони мужньо вмирали за істину, за Божу правду, серед мук проповідували перед стратою прощення і надію на безсмертя. Апостол Павло пише, що його найбільша надія, найвищий обов’язок, справа, на яку послав його Бог у світ, полягає в тому, щоб, відкриваючи людям безмірну любов Христову, навчити їх дивитися на Хрест Господній і намагатися збагнути «ширину і довжину» його, «глибину і висоту». Хрест Сина Божого широкий, як світ, бо Христос помер за весь світ, як написано: «Він є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу». Наскільки довгий Хрест Господній? Такий, що продовжиться на всі віки, поки залишиться у світі хоч один грішник, якого можна спасти. Який високий Хрест Спасителя? Такий, як Небо, бо коли Христос був розп’ятий на Хресті, Небо зійшло на землю, а земля піднеслась до Неба. Та коли Господній Хрест висотою сягає Небес, то глибиною своєю він сходить до пекла. 

Пізнаючи значення святого Хреста в нашому житті, поклонімось перед ним і перед Самим Господом Ісусом та скажімо разом словами святого апостола Павла: «Бо слово хресне для загиблих – безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа»!


ЯК ПРАВИЛЬНО ХРЕСТИТИСЯ.
Сила хресного знамення надзвичайно велика. Часто в житіях святих знаходимо розповіді про те, як бісівські чари розсіювалися після хресного знамення. Тому ті, хто недбало, метушливо і неуважно хрестяться, насправді лише радують бісів. На жаль, доводиться бачити як віруючі люди, котрі багато років ходять до церкви, хрестяться недбало: один махає рукою навколо себе, ніби мух відганяє; інший склав пальці в щіпку, і здається, що він не хреститься, а обсипає себе сіллю; третій — з розмаху забиває пальці в лоба, немов цвяхи. Що вже говорити про найпоширенішу помилку, коли руку не дотягують до плеча, опускаючи десь біля шиї. Як же потрібно правильно хреститися?
Потрібно скласти докупи три перші пальці правої руки, що символізує єдність Святої Нероздільної Тройці. Два інші пальці (безіменний і мізинець) — щільно притиснути до долоні, символізуючи дві природи Ісуса Христа — Божественну і людську. Спочатку складені персти поставляються на чоло (лоб), для освячення розуму; потім на чрево (живіт), — для освячення почуттів; після цього — на праве плече, а потім — на ліве, освячуючи тілесні сили. Опустивши руку, здійснюємо уклін. Чому? Тому що зобразили на собі Голгофський Хрест, і вклоняємося йому. Ще одна поширена помилка — уклін одночасно з хресним знаменням. Робити цього не слід.
Хресне знамення супроводжує віруючого всюди: ми хрестимося, пробудившись від сну і лягаючи спати, виходячи з дому і входячи у храм, перед і після їжі. Хрест Христовий освячує собою все і вся, і тому зображення його віруючим на собі — спасительне і душекорисне. 


ПРО НАТІЛЬНИЙ ХРЕСТ.
Напевно, більшість жителів нашої країни хрещені. Звершуючи таїнство Хрещення, священик надіває на охрещуваного хрестик, який з цієї миті стає нерозлучним супутником нового члена Церкви Христової. Натільний хрест вручається людині, яка стає християнином, для постійного носіння на найважливішому місці (біля серця), як образ Хреста Господнього, як зовнішня ознака православного християнина. Хрест Христів - це зброя проти пропащих духів. Він має силу зціляти і дарувати життя. Ось чому Хрест Господній називається Животворчим! Натільний хрест - свідоцтво того, що людина є християнином (послідовником Христа і членом Його Церкви). Усвідомлене носіння натільного хрестика є безсловесною молитвою, що дозволяє цьому хрестику виявляти справжню силу Першообразу - Хреста Христового, яка і захищає носія завжди, навіть якщо він і не попросить допомоги, або не має можливості перехреститися. Назва «натільний хрест» говорить сама за себе. Носити хрестик слід на тілі, тобто під одягом, а не зовні. Зовні хрести можуть носити тільки священики. Священицький нагрудний хрест називається наперсним («перси» церковнослав’янською означає «груди»). Разом з наперсним, священики носять і натільний хрестик. З натільним хрестиком пов’язана безліч забобонів: втратив хрестик - станеться біда; втрачений кимось хрестик не можна піднімати; хрестик не можна дарувати; не можна носити хрестик на ланцюжку і тому подібне. Усі вони не мають під собою ніяких підстав: можна купити новий хрестик, носити подарований або знайдений, освятивши його в храмі. Ті хрестики, що продаються в храмі, вже освячені спеціальним чином.
Десять запитань і відповідей про натільний хрест:
1. Чому необхідно носити натільний хрест? 
Сенс носіння на собі хреста розкривається в словах апостола Павла: «Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога. Я спiврозп’явся Христовi» (Гал. 2:19). Освячений натільний хрест - це символ віри і знак приналежності до Церкви Христової. Хрест захищає від злих духів. Той, хто свідомо не бажає носити хрест, - сам відкидає допомогу Божу. Священномученик Петро Дамаскин так говорив про хрест: «Зображенням Чесного і Животворчого Хреста проганяються демони і многі хвороби; і здійснюється це без всяких витрат і без зусиль. Та і хто може обчислити похвали святого Хреста»? Коли священик освячує натільний хрестик, він читає молитву, в якій просить Господа Бога наділити хрест силою, що зберігає душу і тіло носія. Адже і на самому хрестику написано: «Спаси і сохрани».
2. Який вибрати хрестик - золотий, срібний чи з іншого матеріалу?
Не має значення, з якого матеріалу виготовлений хрест. Ніяких правил про матеріал для хрестиків не існує. Очевидно, тут прийнятні і дорогоцінні метали, бо для християнина не може бути нічого дорожчого за хрест. Звідси і прагнення його прикрасити. Але головне полягає в тому, щоб хрест носили не знімаючи, і щоб він був православним і освяченим.
3. Чи можна носити хрестик на ланцюжку? 
Принципової різниці в цьому питанні немає. Важливо, щоб хрестик міцно тримався.
4.Чи можна разом носити хрестик і знак зодіаку? 
Натільний хрест - це знак приналежності до Церкви Христової! А знаки зодіаку, оберіги, амулети, – це свідчення про прихильність різним забобонам, тому носити їх не можна взагалі!  «Hе схиляйтеся пiд чуже ярмо з невiрними, бо яке спiлкування праведности з беззаконням? Що спiльного у свiтла з темрявою? Яка згода мiж Христом i Велiа­ром? Або яка спiвучасть вiрного з невiрним? Яка сумiснiсть храму Божого з iдолами? Бо ви – храм Бога Живого, як сказав Бог: «Оселюся в них‚ і ходитиму в них‚ i буду їхнiм Богом, i вони будуть Моїм народом». (2Кор. 6:14-16).
5. Чи можна носити хрестик, який носила знайома, котра купила собі новий, або хрестик померлого родича?
Можна! Хрест - це святиня, символ порятунку. Неважливо, хто його носив. Питання це виникає унаслідок того, що натільний хрестик є предметом дуже особистим і багато хто носить його не знімаючи. Ось і з’явився в народі забобонний страх, що разом з хрестиком доведеться брати долю, життєві труднощі, життєвий хрест людини, яка раніше його носила. (Навіть якщо доля людини, що померла, була на заздрість вдалою і щасливою). Тож багато хто так і не наважується надіти і носити «чужий» хрестик або хрестик померлого. А даремно! Хрестик померлого треба спочатку освятити (втім, як і будь-який інший), а потім носити на Славу Божу. Головне - носити натільний хрестик не як прикрасу, а як символ християнської віри!
6. Як відрізнити православний хрест від католицького?
Православна Церква сповідує, що Христос був розіп’ятий не трьома, а чотирма цвяхами. Тому на православному хресті Спаситель зображений розіп’ятим чотирма цвяхами, а на католицькому - трьома (обидві ноги - одним цвяхом). На звороті православних хрестиків за традицією роблять напис: «Спаси і сохрани».
7. Чи можна підіймати знайдений на вулиці хрестик і що з ним робити?
Знайдений на вулиці хрестик обов’язково потрібно підняти, оскільки це святиня, і вона не повинна зневажатися ногами!Знайдений хрестик можна віднести в Церкву або освятити і носити (якщо немає свого), чи віддати тому, хто його носитиме.
8. Чи можна носити не освячений хрестик?
Можна. Святитель Іоан Златоустий пише, що біси обходять місце, де просто дві палички (гілочки) впали з дерева і лягли хрестоподібно. Але краще і правильно буде все-таки попросити священика освятити хрестик.
9. Чи потрібно знімати хрестик під час купання або за інших обставин?
Натільний хрест краще ніколи не знімати. Навіть коли купаємося, йдемо до лазні чи на огляд до лікаря, - не можна знімати хрест. Хрест - це зброя! На кому є хрест, до того демони трепещуть підступити. Хреста знімати з себе ніколи не потрібно.

10.Чи  можна ходити до церкви без хрестика?
Як храм, так і людина не можуть бути без хреста. Коли священик освячує хрест, то він читає дві особливі молитви, в яких просить Господа Бога, щоб Він в хрест влив небесну силу, і щоб цей хрест зберігав не лише душу, але і тіло від усіх ворогів, чаклунів, чародіїв, від всяких злих сил. Хрест має величезну силу. Не лише не можна ходити в церкву без хреста, - охрещеній людині взагалі хрест знімати ніколи не можна.


ЧОМУ ВАЖЛИВО ВІДВІДУВАТИ ВСЕНІЧНІ  БОГОСЛУЖІННЯ?
Фактично, Всенічне бдіння, що складається з Вечерні, Ранньої і 1-го часу, складає з Божественною літургією єдине ціле. За часів перших християн так і було. Християни перших віків після Різдва Христового Вечірню служили увечері, під ранок вона закінчувалася Ранньою. Тому священицький виголос перед Великим славослів’ям: «Слава Тобі, що Показав нам світло»! співпадав зі світанком, а на саме Велике славослів’я сходило сонце, і віряни на чолі зі священиком, дякували Богові за те, що Він створив для них новий день. Після Ранньої відразу починалася Літургія. На Афоні (і навіть в деяких храмах в наші дні) збереглася традиція служити Ранню уранці перед Літургією.
У етимологічному сенсі Всенічне бдіння - це теж літургія, оскільки грецьке слово «літургія» перекладається як «загальна, спільна або громадська служба». Важливо відвідувати не лише саму Літургію, але і Всенічне бдіння, що упереджає її, оскільки воно практично є початком Літургії, початком добового православного богослужіння. Адже церковний день за старозавітною традицією розпочинається з вечора - з Вечірні.
Відвідуючи тільки Божественну літургію, ми пропускаємо половину події. Адже Літургія на дев’яносто відсотків свого молитовного об’єму - служба незмінна, а основне духовне і смислове навантаження пам’яті дня (сенс події, що святкується, - приміром, двунадесятого свята або шанованого святого) припадає на Всенічне бдіння: стихиры, паремії, полієлей з читанням Євангелія, канони і так далі. Пропускаючи Всенічне бдіння, ми залишаємо великий пропуск у своєму духовному розвитку, позбавляючи себе Божественних прикладів з історії Церкви або житіїв святих.
Існує в наших храмах також порочна практика бути присутнім на Всенічному бдінні, але після помазання святим єлеєм на полієлеї, відразу йти з храму...
По-перше, відразу за полієлеєм починається читання канонів - особливих великих за об’ємом молитов, де розгорнуто і глибоко розкривається духовний сенс події, що святкується, або житія святого (святих), дещо пізніше співається Гімн Богородиці, в якому ми звеличуємо Божу Матір (вважається, що в цей час Вона є присутньою в храмі і благословляє тих, що моляться), а після співається дуже трепетне, ніжне Велике славослів’я. У нім людство дякує своєму Творцеві за усі ті блага, які Він дає нам, - грішним людям.
По-друге, це неправильно, тому що тим самим ми порушуємо церковний Статут. Адже Відтпуст, який перед закінченням служби вимовляє священик на солії, - він тому і Відпуст, що ми отримуємо благословення на відпущення (відхід) з храму. До цього нам слід залишатися в церкві, уважно слухаючи молитви, якщо, звичайно ж, немає зовсім вже невідкладних справ. Зрозуміло, що випадки бувають різні, але все-таки треба себе примушувати до церковної дисципліни і служби, щоб придбати, з Божою допомогою, благодатну навичку.
Православне церковне богослужіння - це відблиск-образ райського ангельського славослів’я Богові, і якщо ми тут, на землі не звикнемо молитися, то що ми робитимемо там - в Царстві Небесному? Тим більше, служба церковна і молитва - вже зараз дають душі ту їжу, яку не зможе дати ніщо земне.

Більш детально про Всенічну за цим посиланням.